неділя
СІВЕРСЬКІ МУЗИЧНІ ВЕЧОРИ
ВЕЧІР З ТАНГО
«П’ЯЦЦОЛЛА І ТАНГО»
Народний артист України
В’ЯЧЕСЛАВ САМОФАЛОВ
(баян)
Лауреат Міжнародних конкурсів
МАРІЯ ВІХЛЯЄВА
(фортепіано)
Твори A. П’ЯЦЦОЛЛИ, A. ВІЛЬЙОЛЬДО, Є. ПЕТЕРСБУРСЬКОГО, Г. РОДРІГЕСА
в аранжуванні В. Самофалова
І відділ
AСТОР П’ЯЦЦОЛЛА (1921-1992)
ПРОЩАЙ, НОНІ́НО (Adios Nonino, 1959)
НОВІТАНГО (Novitango, 1974)
ФУГАТА (Fugata, 1969)
частина ІІ сюїти «Сильфіда та Ундіна»
САМОТНІСТЬ (Soledad, 1969)
частина ІІІ сюїти «Сильфіда та Ундіна»
ВІОЛЕНТАНГО (Violentango, 1974)
MIЛОНГА ЯНГОЛА (Milonga del Angel, 1965)
частина ІІІ сюїти «Янгол»
СМЕРТЬ ЯНГОЛА (La muerte del Angel, 1962)
частина ІV сюїти «Янгол»
ІІ відділ
AНХЕЛЬ ВІЛЬЙО́ЛЬДО (1861-1919)
КУКУРУДЗЯНЕ ЗЕРНЯТКО (El Сhoclo, 1903)
ЄЖИ ПЕТЕРСБУРСЬКИЙ (1895-1979)
ТА ОСТАННЯ НЕДІЛЯ (To ostatnia niedziela, 1935)
AСТОР П’ЯЦЦОЛЛА
МРІЇ (Los Suenos, 1988) к/ф «Південь»
ГЕРАРДО РОДРІГЕС (1897-1948)
КУМПАРСІТА (La Сumparsita, 1914)
AСТОР П’ЯЦЦОЛЛА
ПРОЩАВАЙ, ПАРИЖ (Chau Paris, 1954)
ЗАБУТТЯ (Oblivion, 1982), к/ф «Генріх IV»
ЛІБЕРТАНГО (Libertango, 1974), к/ф «Південний міст»
КАРЛОС ГАРДЕЛЬ (1890-1935)
ВТРАТИВШИ ГОЛОВУ (Por una cabeza, 1935)
к/ф «Танго-бар»
---
Голосні переливи «дворядки» серед українських садків – характерна особливість минулого століття. Хрипкий, «надтріснутий» голос бандонеона, такого ж знедоленого, як і біднота Буенос-Айреса, що вдихнула в танго його терпкий дух – недвозначна прикмета Аргентини.
Хвацький і водночас мрійливо-романтичний гаучо, нерозлучний зі своїм конем та гітарою, з невблаганно гострим ножем каронеро та сигарою – асоціативний двійник символу українського волелюбства й поетичності – Козака Мамая, поруч з вірним сивогривим другом та кобзою в руках (шабля, люлька теж, звичайно, поруч).
Підкреслити цю містичну спорідненість таких, здавалося б, рознесених у просторах культур вдається у програмі «П’ЯЦЦОЛЛА І ТАНГО» В’ячеславу Самофалову (баян) та Марії Віхляєвій (фортепіано).
Астор П’яццолла став еталоном популярного танго, взірцем поєднання масової та елітарної культур. Він спромігся в лаконічну форму вмістити глибокий драматичний зміст. Його танго – сконцентрований в кількох насичених миттєвостях пафос гідності й незалежності мачо-одинака, напруженість ризику, виклику, небезпеки. Експресивні, соковиті сплески баяна та яскраво-ритмічний акомпанемент фортепіано змальовують пристрасне танго як освідчення в коханні, що присвячене засмаглій під субтропічним сонцем пампі.
Старовинна креольська мілонга така ж тужлива, як і українська дума. То ж не буде перебільшенням почутий в словах уславленого автора і виконавця танго Карлоса Гарделя, звернених до рідної Аргентини – «Lejana tierra mia de mis amore…» («Далека земля моя моїх любовей…»), - відгомін рідного нам наспіву - «Одна стежина в ріднім краї…».
Мистецька дипломатія, яка послуговується загальнозрозумілою мовою музики, впродовж віків залишається найнадійнішою запорукою взаєморозуміння і зближення культур.
Програма «П’ЯЦЦОЛЛА І ТАНГО» дарує нам п’янку мелодичну широчінь і терпку напруженість музики танго.
Андрій Шестаков (Київ)